До початку

Виникає враження, що нині найкумеднішого Швейна вітчизняного театру частіше ножна побачити не у виставі чи фільмі, а у політичному шоу або й просто на площі серед мітингувальників.

Богдан Михайлович пояснює цей факт своєрідно: "Мушу захищати територію!" І заспокоює, що прихильники його творчості можуть спати спокійно — незабаром їх чекає кілька сюрпризів. Про те, що відбувається сьогодні в його житті, артист розповів "Експресу".

— Політика політикою, але я б не сказав, що заощаджую на неї час завдяки репетиціям і зйомкам, — каже Богдан Бенюк. — Просто сплю менше, от і встигаю все.

— Чи чекати нам нових образів у вашому виконанні на театральній сцені?

— Так, у Національному театрі імені Івана Франка 18 березня буде прем'єра. Ставимо виставу "Бульвар злодіїв", де мені дісталася роль директора театру. Події відбуваються у неспокійному XIX столітті, з його революційними настроями та людськими трагедіями. Сподіваюсь, глядач помітить паралелі із сьогоднішнім і зробить для себе деякі висновки.

— А в кінострічки вас запрошують?

— Можу похвалитися: недавно в Одесі закінчилися зйомки восьмисерійного фільму "Мисливці за діамантами". Дістав величезне задоволення від роботи. По-перше, зібралась та сама команда акторів, що й у "Кандагарі". Було весело зустрітись із друзями, яких давно не бачив, працювалося напрочуд легко, цікаво.

Цьому посприяв і сюжет стрічки. Він базується на реальних подіях: група злочинців викрадає діаманти, які належать родині графа Льва Толстого, а я — скромний оперуповноважений — ловлю усіх цих бандитів. Уявляєте, в Одесі знайшли кількох свідків цієї історії! Вони вже старі люди, хтось із кримінальним минулим, але все пам'ятають.

— Тобто сценаристи мали чудових консультантів?

— Ну так...

— А як місцеве населення реагувало на вас, "западенця"? Запрошували на келих домашнього вина?

— Запрошували, але артисти воліли бігати за вином до місцевого гастроному. Мій життєвий досвід свідчить, що із шанувальниками треба спілкуватися на тверезу голову. А пити з ними не можна, бо потім такі історії оповідають...

— Богдане Михайловичу, віднедавна в інтернеті з'явився ролик, де ви так гарно виспівуєте у супроводі військового хору! Що то за свято було?

— Справді це відео є в інтернеті? Тішуся. А співав я на ювілейному концерті композитора Олександра Саратського. Там загалом гарний концерт був. Розумієте, Сашкові спало на гадку зробити джазову обробку українських народних пісень...

— Сміливий експеримент!

— Дуже. Я побоювався, що з того вийде. А раптом публіка мене освистати надумає? Передбачалось, що солістів буде двоє: я і мій колега Анатолій Хостикоєв. Але вже перед самим концертом Толик травмував ногу й опинився на лікарняному ліжку. Довелося "віддуватися" за двох. Заспівали з хором української армії пісню "Йшли корови із діброви". Нас на біс викликали...

— Такий успіх! То, може, варто замислитись над диском? Адже у виставах і на творчих зустрічах ви теж співаєте...

— Диск? Ні, не треба. Не хочу відбирати хліб у "ВІА Гри".

— Отже, на творчій стежині у вас усе стабільно. А що примушує вас сьогодні так багато часу і сил витрачати на політику?

— Що примушує... Мабуть, інстинкт. Природний інстинкт здорового чоловіка. У природі всі самці мітять територію. А самці людини ще й захищають її. Україна — моя територія, без неї я — ніхто.

— І думки полишити країну в пошуках кращого життя ніколи до вас не підкрадались?

— Якби я був художником, то, можливо, і поїхав би в якісь теплі краї. Поставив би собі мольберт, купив фарби, творив і здалеку вчив українців, як треба любити свою землю. Але, на щастя, я не художник, я — артист. Моя зброя, мій хліб — це слово. Українською говорять лише на моїй землі. І звідси нікуди я не поїду.

— Навіть до Росії, де ви досить популярні завдяки фільмам?

— До Росії — тим паче. Так, я знімаюсь у російських проектах, бо мені платять гроші, а головне — пропонують цікавий матеріал. Останнім часом мене й українські режисери запрошували в деякі серіали. Але з перших рядків сценарію розумів, що ще не настільки зголоднів, аби марнувати час на відверту "жуйку".

— Пане Богдане, ви сказали, що захищаєте Україну. А від кого?

— Від людей, які нею нині керують. Точніше, не керують, а дерибанять її.

— З останніх ваших висловлювань у пресі виникає враження, що ви й попередню владу не дуже любили...

— А як можна любити "мямлю", що п'ять років годувала народ гарними словами? Через оту "мямлю" всі біди тепер нам боком вилазять! Нам обіцяли, що бандити в тюрмах сидітимуть. Але сидять зовсім інші, причому не так за конкретні діяння, як через особисту неприязнь, і тому, що щось не поділили одне з одним.

Прикро, що народ на це все дивиться спокійно й ковтає обіцянки. І терпить "тихий мор", який їй влаштовують у всіх напрямах — матеріальному, духовному. Але мусимо пережити той період, допоки нація зміцніє, змудріє і дасть прочухана негідникам. А воно так буде!

Автор: Ірина ЛЬВОВА

Джерело: «Експрес», № 15 (5601), 11-13 лютого 2011 року